Суть і визначення цивілізації

3.1 Суть і визначення цивілізації

Слово «цивілізація» походить від латинського кореня «сіvitas», що означає «громадянство», «міське населення», «громадянин», «община». Спочатку використовується як прикметник «сіvilis», тобто гідний громадянин, вихований, чемний, і лише в середині XVIII ст. вживається для характеристики якісного стану суспільства, маючи на увазі його зрілість. На думку багатьох вчених, поняття «цивілізація» було введене в науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває дотепер. Це поняття багатозначне. Ніхто не може сказати, скільки цивілізацій на Землі. Навіть А. Тойнбі називає різну кількість цивілізацій. Починаючи з 21 цивілізації, він пізніше збільшує їх кількість до 23, потім до 26, а вже наприкінці своєї діяльності втрачає вісім і ніби не помічає цього.

Для визначення поняття цивілізації та оцінки конкретних цивілізацій велике значення мають позиції дослідника. Більшість дослідників, визначаючи поняття цивілізації, вказують на труднощі, які передують цьому, а саме: складність внутрішньої системи кожної із цивілізацій; напружена внутрішня боротьба в рамках цивілізації за лідерство над природними та людськими ресурсами; напружена боротьба за гегемонію в символічній сфері у вигляді ідеології та релігії.

Велику роль у поширенні й науковому збагаченні терміну «цивілізація» відіграли твори французького історика Н. Гізо, присвячені історії цивілізації в Європі і окремо у Франції, а також двотомна праця англійського історика Т. Бокля «Історія цивілізації в Англії». На їх думку, вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства і являє собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип тощо). Такий підхід відрізнявся від поглядів інших учених, які пояснюють цивілізацію через взаємодію з культурою.

Єдиного, загальноприйнятого визначення терміну «цивілізація» не існує, в різних контекстах цей термін може означати прямо протилежні поняття.

Сьогодні на Заході поняття цивілізації розуміють як сукупність історичних, географічних, соціокультурних та інших особливостей того чи іншого конкретного суспільства, народу, країни. У той же час словник «Американський спадок» подає такі визначення «цивілізації»:

-  розвинений стан інтелектуального, культурного і матеріального розвитку в людському суспільстві, що відзначається прогресом у мистецтві та науках, інтенсивним використанням писемності, появою політичних і соціальних інститутів;

-  тип культури та суспільства, розвинений окремою нацією або утворений у певному регіоні чи в конкретній епосі;

-  акт або процес удосконалення чи збагачення цивілізаційного стану;

-  культурне або інтелектуальне вдосконалення;

-  сучасне суспільство з його комфортом.

Інші сучасні західні довідкові видання визначають цивілізацію як стан людського суспільства, що характеризується високим рівнем культурних та технологічних досягнень і відповідним комплексом соціального та політичного розвитку.

Характеризуючи цивілізацію, слід зауважити, що вона з часом змінюється, набуваючи нових рис, які дозволяють нейтралізувати її антигуманні ефекти. Прикладом є перехід до інформаційного суспільства на основі кібернетичних систем. Виробництво, організоване на основі кібернетичних систем, не потребує безпосередньої участі людини на нижчому рівні виробничих процесів, оскільки багато функцій оперативного управління машинами та станками тут передані кібернетичним механізмам, а людина виведена зі сфери безпосереднього впливу на природу. Через це людина перестає бути частиною машини, а жорстка дисципліна праці, народжена індустріальним виробництвом, стає непотрібною.

Цивілізація, таким чином, дає можливість покращити, підняти рівень життя та умови розвитку особистості на новий, більш якісний рівень. Інший приклад доводить, що всередині цивілізації без використання її можливостей та продуктів стають неможливими оптимізація взаємодії суспільства і природи та вирішення екологічних проблем, створення ноосфери.

Фактично під цивілізацією розуміють культурну спільноту людей з певним соціальним генотипом, соціальним стереотипом, що освоїла стійке місце у світі.

Як бачимо, поняття «цивілізація» ще не визначено, хоча в жодного немає сумніву відносно того, що «цивілізація» є основним феноменом історичного розвитку.

3.2 Специфічні й серединні культури. Етнічні та національні культури

Кожна культура має свої особливості, які зберігаються в типологічно однорідному суспільстві. Ця специфічність означає особливість даної культури, її відмінність від усіх інших і виявляється по-різному. По-перше, як специфічна може виступати так звана «маргінальна культура», яку іноді називають периферійною, прикордонною, відмінною від тієї, що домінує в суспільстві (серединної) культури, від способу життя більшості людей. Така культура виникає, як правило, при відмові людей з якихось причин від традиційної (серединної) культури; зокрема, у зв'язку з різкою зміною способу, умов життя (з переїздом із села до міста, до іншої країни, іншого культурного середовища). Люди маргінальної культури мають труднощі з культурною ідентифікацією, не можуть чітко визначитися, хто вони, яка їх культура.

По-друге, специфічна культура може виступати як субкультура – особлива форма організації життя людей (соціальних груп), які прагнуть облаштувати всередині панівної, серединної культури своє власне, відносно автономне культурне існування.

По-третє, специфічна культура може виступати і як контркультура, якщо субкультурні цінності прагнуть проникнути в «ядро» серединної, домінуючої культури, замінити її фундаментальні цінності своїми – часто протилежними.

Етнічні і національні культури характеризують проблему культури і суспільства. Розгляд цих типів культури обумовлено змістом понять «етнос» і «нація», які часто ототожнюються, мають багато спільного.

Під етнічною розуміють культуру, в основі якої лежать цінності, що належать тій або іншій етнічній групі. Ознаками такої групи є спільність походження (аж до міфологічної), расові антропологічні особливості, мова, релігія, традиції і звичаї, фольклор, побут тощо. Але найголовнішим є відчуття етнічної ідентичності – загальної історії і культури, яка відрізняє «нас» від «них». Етнічною є культура, носії якої, перш за все, чітко усвідомлюють свою приналежність до своєї культури (причому, що дуже важливо, незалежно від місця проживання або від самоназви), мають особливий психічний склад, менталітет групового характеру.

На відміну від етнічної, національна культура, перш за все, характеризується єдністю території, державністю, спільністю економічного життя, тоді як ідентифікаційні ментальні ознаки йдуть на другий план. Національна культура втілюється в цінностях способу життя конкретної країни, яку розділяють етнічні групи.

Тому іноді говорять, що, з одного боку, етнічні культури формують національну в рамках держави, а з іншого – національна залишає свої відбитки на етнічних культурах. Якщо останні мають відгук культури міфу, то національні – культури Логоса, держави, політики, економіки.

Етнічні й національні культури утворюють органічну єдність, вони неможливі одна без одної. Задача культурної людини – бачити і поважати етнічні складові національної культури, з одного боку, а з іншого – не допускати розчинення національної культури в «загальносвітовій», заміни національних і етнічних культурних цінностей якимись «загальнолюдськими», оскільки останні так чи інакше присутні в будь-яких етнонаціональних культурах.