Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


Аполлонічне та діонісійське начала в культурі

Основи культурології
Сутність культури Основні концептуальні парадигми культурології Види, форми та функції культури Види культурних норм та їх суспільне призначення Генезис культури Найдавніші релігійні уявлення Суть і визначення цивілізації Взаємозв’язок культури та цивілізації Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу Виникнення та сутність техніки Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства Взаємозв’язок техніки та культури Античність та її місце в історії європейської культури Аполлонічне та діонісійське начала в культурі Аполлон – геній гармонії Діоніс – серце світу Соціально-культурна ентропія Культура як продукт суспільної практики Поняття субкультури Молодіжна субкультура Контркультура Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства Релігійний модернізм як протилежність релігійному фундаменталізму Ми можемо говорити про чотири головні прототипи культури та особистості – гармонійний, героїчний, аскетичний і месіанський Методологічні засади розуміння національної культури Поняття «ідентичність» Національний характер
276722
знака
0
таблиц
0
изображений

5.2 Аполлонічне та діонісійське начала в культурі

Визначення Ф. Ніцше людської природи як шкідливої стало основою для всієї філософсько-антропологічної традиції XX ст. Ф. Ніцше поставив важливі філософські питання про природу людини, про її побут, про культуру як засіб людської самореалізації. Він намагався зрозуміти світ, виходячи з людської природи. Для німецького філософа характерною була естетизація життя та волі. Зрозуміти імпульси волі, виразити її характер неможливо за допомогою розуму та науки. Це може зробити тільки така синтетична форма життєдіяльності людини, як культура. Культура уявляється йому як додаток та завершення буття. Роздумуючи про сучасну йому культуру, Ф. Ніцше дійшов висновку, що коріння її – в культурі античності і в дисонансі (внутрішньому протиріччі) цієї культури.

Внутрішні протиріччя культури (і людини) пов'язані з тим, що в ній знаходяться в постійному протиборстві два начала: аполлонічне та діонісійське. Названі вони так філософом за іменами двох грецьких богів – Аполлона та Діоніса. Аполлон символізував спокій, устремління до гармонії, раціоналізм та критичність; Діоніс – стихію життя, неспокій, чуттєвість та ірраціоналізм. За твердженням Ф. Ніцше, культура розвивається, переборюючи інстинкти. У ній поперемінно перемагають то пластичне мистецтво, краса, спокій, які підтримуються богом Аполлоном, то все це відштовхується, заперечуються традиції та мораль, мистецтво, релігія, і здається, що сама природа святкує свято примирення зі своїм «блудним» сином, тобто людиною.

Ці погляди Ф. Ніцше розвинув у своїй праці «Народження трагедії із духу музики», яку він так назвав аж через 15 років після її написання. У ній він розвинув думку, що підпорядкування Діоніса Аполлону породжує трагедію, трагічне світосприйняття, яке є рушійним стрижнем розвитку культури. Ця трагедія – не тільки вид мистецтва, але й стан людини, в якому творчо-імпульсивне, образно-художнє начало створюється понятійним раціонально-критичним аналізом. Саме трагічне світосприйняття, що засноване на боротьбі в культурі аполлонічного та діонісійського начал, дозволили, на думку Ніцше, досягти древнім грекам великих успіхів. Говорячи про аполлонічне та діонісійське філософсько-естетичне поняття, треба згадати про молодіжний бунт 60-70 рр. у західній культурології, який продовжується в різних формах до цього часу і був передбачений Ф. Ніцше. Цей молодіжний протест називають явищем діонісійського начала, відродженням самої природи, її рухом протесту проти всього визначеного та впорядкованого в культурі. Ніцше виступав проти формалізму, називаючи його крайнощами аполлонічного начала; був противником формалізму в освіті, науці, мистецтві. Формалізм та догматизм, вважав учений, дуже шкідливі, через те, що формують особливий тип людини, яка впевнена, що на всі питання можна і потрібно давати остаточну відповідь; сумнів або ж інакодумство треба карати, оскільки це «вороги думки» і «вороги бога».

Подібна впевненість шкідлива для культури, бо породжує утилітарність і технократизм як в думках, так і в культурі. Уявлення про життя стають надто практичними, зникають мрії, фантазії, без яких неможливий пошук істини. Ця шкідлива впевненість може призвести до авторитаризму, придушення духу та культури.

Отже, головним змістом концепції культури Ф. Ніцше була ідея оригінальності, унікальності культури, а традиції та звички він вважав найбільшим ворогом культури, оскільки був ідеологом протесту проти традиційної культури.

Аполлон та Діоніс – це два різні полюси космічного буття. Ці два начала були відзначені у світобаченні, культурі та історичному розвитку греків. Два символи великою мірою відобразили повноту вічного життя.

Страждання народів Еллади виробили кристали надмірної правди. Аполлон та Діоніс – не плід міфотворчої фантазії і не образи, народжені таємницею, це два дійсні зосередження одного буття, дві першооснови, що доповнюють одна одну, створюють космос еллінської культури.

Протиставлення аполлонічної та діонісійської культур застосовується не тільки до античності. Воно охоплює всю європейську свідомість.

Назви «аполлонічне» та «діонісійське» філософ запозичив у греків, які пояснювали глибокі езотермічні погляди на мистецтво не за допомогою понять, а за допомогою чітких образів, узятих зі світу богів.

Ф. Ніцше стверджував, що розвиток мистецтва пов'язаний із подвійністю цих двох начал, так само як і народження залежить від двох людей чоловічої та жіночої статі. При цьому аполлонічне начало він пов'язував з мистецтвом пластичних образів, а мистецтво Діоніса – з музикою. Для того щоб пояснити природу цих відмінностей, Ф. Ніцше пропонував намалювати у своїй уяві художні світи сновидінь.

У сновидіннях, на думку Лукреція, душі людей уперше представлені дивними образами богів. За словами Ніцше, прекрасна ілюзія уявлень, у створенні якої людина виступає художником, є передумовою появи пластичного мистецтва, а також одним із важливіших аспектів поезії. Але при всьому цьому ця дійсність у нас залишає відчуття ілюзорності. Філософськи налаштована людина має передчуття, що під тією дійсністю, в якій вона живе, лежить прихована інша дійсність. Відповідно, перша дійсність і є ілюзією. Шопенгауер вважав людську здатність уявляти людей та всі речі, які їх оточують, здатністю філософського хисту людини.

Бог Аполлон – це відображення радісної необхідності сновидінь у греків. Він є повним почуттям міри, самообмеженням, свободою. Про Аполлона можна було б сказати, що в ньому втілений принцип індивідуальності. Він увібрав у себе спокійну нерухомість охопленої ним сутності.

А що ж таке діонісійське начало? Суть його краще за все зрозуміти, порівнюючи із сп’янінням. «Під впливом наркотичного напою, про який говорять у своїх гімнах усі первісні люди й народи, або під впливом могутнього радісного охоплення всієї природи, пов’язаного з наближенням весни, пробуджуються ті діонісійські почуття, в піднесенні яких зникає все суб’єктивне».

Ще в німецькому Середньовіччі, пояснює Ф. Ніцше, охоплені тією ж діонісійською силою, цілі юрби співали і танцювали, так само як і хори греків. Під чарами Діоніса людина знову зливається з природою. Земля добровільно пропонує свої дари, мирно приходять хижі звірі. Квітами та вінками прикрашена колісниця Діоніса. Ф. Ніцше уточнює: перетворіть пісню «До Радості» Л. Бетховена на картину, і якщо у вас спрацює сильна уява, щоб побачити мільйони людей, які схилилися біля його колісниці, то ви зможете підійти до Діоніса. Потім Ніцше запропонував звернутися до греків і подивитися, якою мірою ці художні інстинкти природи були розвинені в них і якої висоти вони досягли. Про сни греків, не дивлячись на їх розвинену літературу, можна лише здогадуватися.

У всіх кінцях стародавнього світу проводилися діонісійські святкування. Майже завжди ці святкування супроводжувалися розбещеністю.

Діонісу протистояв Аполлон. Його велична постать увінчана дарійським мистецтвом. Музика Аполлона являла собою ні з чим не зрівняний світ гармонії.


Информация о работе «Основи культурології»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 276722
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
208113
1
0

... ее. Космологичность русской культуры формируется как насущеная необходимость времени, как выражение общего настроения. В философии этого периода космологизм оформляется теоретически - он присущ Соловьеву, Розанову, Лосскому. Космическая направленность положена в основу новых поисков русской поэзии (Брюсов, Белый, Блок), новых направлений русской живописи (Врубель) и русской музыки (Скрябин). В ...

Скачать
30900
0
0

... . Фактически от вопроса о выживании и избежании экологической катастрофы осуществляется переход к так называемому «глобалистическому» подходу к анализу культуры (гуманистическая направленность культурологии). Постулаты «глобалистики»: 1)     чувство принадлежности каждого человека к человечеству в целом, 2)     отказ от суверенных (т.е. эгоистических) интересов групп ради выживания всего ...

Скачать
18094
0
0

... восходит к философии, но постепенно обретает черты научности. Тем более, что она опирается, в отличие от философии, на богатый эмпирический (фактологический) материал. Ведь формирование культурологии как отдельной сферы гуманитарного знания тесно связано с достижениями археологии, этнографии, антропологии, психологии, истории, искусствоведения, социологии и других наук. При этом, однако, трудно ...

Скачать
14289
0
0

... под единым углом зрения данные этих наук. Такое многообразие теоретико-методологических вариантов исследования культуры обусловлено многомерностью самого изучаемого феномена - культуры. Культурология как научная дисциплина Концепции культурологии, ее объект, предмет, задачи Трудности становления культурологии вызваны, прежде всего, сложностью, многоплановостью понятия культуры. В ...

0 комментариев


Наверх