Фiлософськi погляди Iбн-Сiни

3.1.5 Фiлософськi погляди Iбн-Сiни.

Видатним вченим i фiлософом Середньої Азiї, а також

Iрану, був уродженець Бухари, таджик за походженням,

Iбн-Сiна (Авiцена, 980-1037 рр.). Вiн був одним з найвиз-

начнiших учених-енциклопедистiв - не було жодної науки в тi

часи, якою б не займався Iбн-Сiна. Значною є роль Iбн-Сiни

в галузi фiлософiї. Ним було написано понад 200 творiв, з

них приблизно 50 - присвячено фiлософським питанням. Головна

його фiлософська праця - 'Книга зцiлення'.

Фiлософiя, за визначенням Iбн-Сiни, є наукою про буття

як таке. Предмет її - буття в цiлому. Фiлософiю Iбн-Сiна

подiляє на три частини: фiзику (вчення про природу), логiку

(вчення про шляхи пiзнання природи та людини), метафiзику

(вчення про пiзнання буття в цiлому). Як вчений-природо-

дослiдник i лiкар, вiн визнавав об'єктивне iснування приро-

ди. У своїх природничонаукових працях, дотримуючись точки

зору фактiв, експерименту, Iбн-Сiна часто залишав позицiї

iдеалiзму i релiгiї, схиляючись до точки зору матерiалiзму.

У вченнi про логiку Iбн-Сiна в цiлому подiляє погляди

Аристотеля. Вiн багато зробив, щоб подати логiчне вчення ве-

ликого давньогрецького фiлософа у чистому виглядi. Викладаю-

чи закони та форми логiчного мислення, Iбн-Сiна намагався їх

вивести з самого буття. Логiчнi категорiї та принципи, вка-

зував вiн, мають вiдповiдати речам, тобто закономiрностям

об'єктивного свiту. Це положення мало величезне значення,

якщо врахувати, що в епоху середньовiччя мусульманськi тео-

логи намагались зобразити логiку не як науку, а лише як

мистецтво.

Iбн-Сiна звертав увагу на взаємний зв'язок фiзики,

логiки та метафiзики. Фiзика дає логiцi iдею причинностi,

логiка озброює фiзику методом. Предметом метафiзики є абсо-

лютне буття, оскiльки воно абсолютне. Змiстом її питань є тi

стани буття, якi походять з самого буття та невiд'ємно при-

таманнi йому.

Важливе значення у фiлософiї Iбн-Сiни мало розрiзнення

ним сутi i iснування. У речах конечних сутнiсть не спiвпадає

з iснуванням, так що з поняття про конечну рiч не можна з

необхiднiстю вивести її iснування. В Боговi ж як iстотi без-

конечнiй сутнiсть та iснування спiвпадають, так що з поняття

про Бога з необхiднiстю можна вивести його iснування. Це

розрiзнення було засвоєне Альбертом Великим i вiд нього -

iншими схоластиками. Вплив цiєї думки можна знайти i у

Спiнози (визначення самопричини як того, сутнiсть чого

мiстить в собi iснування).

Начiльне мiсце в метафiзицi Iбн-Сiни посiдає теорiя

еманацiї. Згiдно з цiєю теорiєю, свiт не створений Богом, а

виник з нього природним шляхом, шляхом еманацiї, тобто не

безпосередньо, а через ряд проджуваних ним 'умiв'. Бог не

здатний створити щось без наявностi можливостi, джерело якої

- нестворена i вiчна матерiя. Iбн-Сiна вчив, що якщо Бог

вiчний, то вiчний також i свiт, адже причина i наслiдок

завжди пов'язанi одне з одним: якщо є причина, має бути i

наслiдок. Незважаючи на релiгiйно-богословську оболонку, те-

орiя еманацiї Iбн-Сiни пiдривала основу релiгiйно-мiстичної

iдеологiї. Iдея про вiчнiсть матерiального свiту суперечила

догматам релiгiї.

Фiлософськi та природничонауковi погляди Iбн-Сiни мали

великий вплив на подальший розвиток науки i фiлософiї як на

Сходi, так i на Заходi.

3.1.6 Iдеї суфiзму в працях Аль-Газалi.

Реакцiєю проти матерiалiзму та рацiоналiзму були суфiзм

та ортодоксальна релiгiйно-мiстична фiлософiя. Суфiзм -

вчення, спорiднене з неоплатонiзмом. Воно заперечувало

iстиннiсть i чуттєвого, i рацiонального пiзнання i пропагу-

вав аскетизм, зречення вiд усього земного. Iстинне знання,

згiдно вчення суфiїв, досягається лише шляхом божественного

прояснення, котре вiдбувається шляхом злиття душi людини з

Богом. Iснував суфiзм у формах ортодоксального та єретично-

го. Нерiдко пiд зовнiшньою релiгiйно-мiстичною оболонкою су-

фiзму схiднi мислителi висловлювали гуманiстичнi, а iнодi,

навiть, антирелiгiйнi, iдеї.

Проти перипатетизму у другiй половинi XI ст. виступив

Аль-Газалi (1059-1111 рр.) з твором 'Спростування

фiлософiв'. В основному його критика спрямована проти

Аль-Фарабi та Iбн-Сiни. Вiн виступає проти вчення про

вiчнiсть свiту та його закономiрностi, проти заперечення

iндивiдуального безсмертя. Основнi заблудження названих

фiлософiв (в основному йдеться про Авiцену) полягають у трь-

ох їх твердженнях, що межують iз атеїзмом. По-перше, у

вченнi про одвiчнiсть та нетлiннiсть свiту, в якому вони як

би пiдсумовували вчення дахритiв (найдавнiшi фiлософи, слiд

вважати, такi як, Емпедокл, Анаксагор, Демокрiт) та природо-

дослiдникiв i смiливо протистояли креацiонiстським догмам

мусульманства. По-друге, у вченнi про те, що Аллах знає

тiльки унiверсальне, а не iндивiдуальне, чим сильно обмежу-

вали його всемогутнiсть. По-третє, у їх безособовiй кон-

цепцiї чисто духовного безсмертя, що заперечувала воск-

ресiння з мертвих, iндивiдуальний та фiзичний характер пока-

рання та вiдплати. У боротьбi проти цих принципових 'за-

блуджень' сформувалося вчення самого Аль-Газалi. Поєднуючи

своє вчення з основними принципами суфiзму, вiн надав кала-

мовi тiєї форми, в якiй вiн iснував потiм у близькосхiдних

мусульманських країнах на протязi декiлькох столiтть.

Свою фiлософську боротьбу Аль-Газалi вiв насамперед

проти вчення фiлософiв про вiчнiсть, нествореннiсть свiту та

об'єктивнiсть причинних зв'язкiв, що розкриваються в ньому.

Приймаючи неоплатонiвське вчення про абсолютну необхiднiсть

божественного буття, котре було навiть посилене Аль-Фарабi

та Iбн-Сiною, автор 'Спростування фiлософiв', спираючись на

вчення мутакалимiв про несамостiйнiсть конкретного буття,

вiдкидав одну з головних iдей Авiцени - iдею незалежного вiд

Бога iснування матерiї як джерела потенцiйного буття. Всемо-

гутнiсть Бога та його безперервна творча дiяльнiсть цiлком

вiдкидають самостiйнiсть та незалежнiсть вiд нього ма-

терiального начала. Згiдно Аль-Газалi, свiт створений Богом

з нiчого, божественне провидiння постiйно втручається в

хiд подiй.Подiбно до Ашарi, Газалi заперечує причиннiсть у

природi, заявляючи, що те, що ми звемо причинним зв'язком, є

звична послiдовнiсть подiй у часi.

Аль-Газалi, по сутi, повнiстю виводив мусульманську те-

ологiю з-пiд впливу фiлософiї. Визнаючи надприроднiсть бо-

жественного озарiння, вiн 'реабiлiтував' в очах мусульмансь-

кого правовiр'я мiстицизм суфiїв.