Фiлософiя Просвiтництва

4.4 Фiлософiя Просвiтництва.

4.4.1 Денi Дiдро.

Денi Дiдро (1713-1784) - автор вiдомих праць 'Думки про

пояснення природи', 'Розмова Д'Аламбера з Дiдро',

'Фiлософськi принципи матерiї та руху'. У своїх працях вiн

обгрунтовує принципи послiдовного матерiалiзму, згiдно яких

єдиною реальнiстю може бути лише матерiя i рух. У єдиний

процес еволюцiї свiту Дiдро вмiщує iснування людини,

суспiльства. Найбiльш вiдомою є дiяльнiсть Дiдро iз створен-

ня 'Енциклопедiї наук, мистецтв i ремесел', якiй вiн вiддав

бiльш як 20 рокiв життя.

Уся природа, згiдно поглядiв Дiдро, знаходиться у

постiйному русi та еволюцiонуваннi. Усе, що iснує, колись

виникло i зникне, перетворюючись на щось iнше. Рiзно-

манiтнiсть iснуючих матерiальних форм є головною причиною

процесуальностi свiту. Розглядаючи конкретний процес змiни

форм iснування, ми можемо постiйно фiксувати усе новi та

новi форми, фрагменти змiни конкретної форми, але нiколи не

зможемо побачити нескiнченої множини форм реальностi, якi

iснують при змiнi одного предмета на якийсь iнший. Не маючи

можливостi виявити безмежну множину форм реальностi, люди

користуються поняттям 'матерiя', яке засвiдчує нам, що iснує

реальнiсть, навiть якщо вона не вiдома конкретними виявлен-

нями. Дiдро вважає, що розмаїття форм матерiї створюється

зiткненням та об'єднанням рiзноякiсних елементiв.

Дiдро вiдстоює вчення про єднiсть матерiї та свiдо-

мостi, висловлює думку, що у потенцiйному виглядi вiдчуття є

всеунiверсальною властивiстю матерiї. Розглядаючи виникнення

свiдомостi, розуму як iсторичних явищ, Дiдро створює першу

еволюцiонiстичну концепцiю становлення бiологiчних видiв.

Однак, вiн розглядав еволюцiю лише у виглядi накопичення

властивостей, ознак, котрi сумарно дають феномен нового

бiологiчного виду. Свою гносеологiчну концепцiю Дiдро будує,

керуючись принципами сенсуалiзму (насамперед - локкiвсько-

го). Вiн видiляє три види пiзнання: спостереження, обмiрко-

вування, досвiд. Спостереження збирає факти, обмiрковування

- комбiнує їх, досвiд - перевiряє результати цих комбiнацiй.

Не подiляючи думку про те, що ми можемо звести мислення лю-

дини до вiдчуттiв, Дiдро розробляє концепцiю психiчної

дiяльностi, згiдно якої судження, почуття не зводяться до

елементарних чуттiв, а останнi - це їх умова, а не сутнiсть,

умова виникнення психiки, а не сама психiка.

Разом iз Гельвецiєм i Гольбахом Дiдро обгрунтовує вчен-

ня про вирiшальну роль середовища для формування осо-

бистостi. Вiн вважає, що свiдоме перетворення навколишнього

середовища є головною умовою покращення людини, суспiльства.

Тому свiдомiсть законодавцiв оцiнювалась ним як вирiшальний

фактор суспiльного прогресу. Спираючись на теорiю 'суспiль-

ної угоди', вiн активно доводить право народу фiзичною силою

змiнювати систему державного устрою суспiльства.

Широкого визнання набула естетична концепцiя Дiдро.

Розкриваючи змiст поняття 'прекрасне', вiн робить висновок,

що уявлення про прекрасне можна визнати вiдображенням реаль-

них вiдношень зовнiшнього свiту. Визнаючи мистецтво

'наслiдуванням природi', включаючи до поняття 'природи' i

суспiльне буття, Дiдро стверджує, що у природi немає нiчого

зайвого, всi особливостi будови людського тiла, матерiальних

предметiв спричиненi природними законами, котрi адекватно

фiксуються лише митцями. Послiдовна критика класицизму доз-

волила Дiдро виробити принципи реалiзму, якi найяскравiше

виявиили себе у концепцiї театрального мистецтва. На проти-

вагу теоретикам класицизму, якi розглядали театральну дiю

лише як комiчну або трагiчну, Дiдро вводить теорiю 'серйоз-

ного жанру', яка проголошує можливiсть театрального зобра-

ження буденного життя простих людей, а не царiв чи героїв,

якi завжди здаються нам або комiчними, або трагiчними. Зоб-

раження в театрi буденного життя, згiдно теорiї Дiдро, пот-

ребує показу у театральнiй драмi чи комедiї зiткнення не ха-

рактерiв, а суспiльних вiдносин, людей, якi виконують певнi

суспiльнi функцiї.

4.4.2 Вольтер.

Франсуа Марi Аруе (псевдонiм - Вольтер) (1694-1778) ба-

гато сил доклав до розв'язання проблеми активностi суб'єкта

пiзнання, дiяльностi. Маючи помiтнi здобутки у рiзних сферах

своєї дiяльностi, в iсторiї фiлософiї Вольтер залишається

засновником фiлософської концепцiї 'суспiльної природи люди-

ни'.

Вольтер одним з перших почав розглядати фiлософiю як

зброю розуму у боротьбi проти антирозумного суспiльства.

Висуваючи тезу про активну роль суб'єкта, суспiльну природу

людини, вiн спирався, перш за все, на теорiю природного пра-

ва, створену Локком. Суспiльнiсть людини розумiлася Вольте-

ром як життя людської iстоти в суспiльствi: дiяльнiсть особи

вiдбувається лише через суспiльство, конкретнi цiлi

iндивiдiв мають суспiльну природу. Виходячи з поняття при-

родної рiвностi людей, вiн розумiє рiвнiсть лише як рiвнiсть

полiтичну, рiвнiсть перед законом, державним правом.

Соцiальну та економiчну нерiвнiсть вiн розглядає як основу

збереження суспiльної рiвноваги та нормального розвитку

суспiльства.

Свободу людини Вольтер також розумiє лише як абстрактне

право, поняття про iдеальну модель, а не реальнiсть. Свобода

може бути розглянута науково лише як свобода волi осо-

бистостi, а не як природний суспiльний феномен. У своїх

пiзнiх працях ('Фiлософський словник') пiд впливом

н'ютонiвського поняття детермiнiзму Вольтер робив спроби

знайти зовнiшнi щодо особи причини, що впливають на волеви-

явлення. Однак, головними чинниками, якi виявляють себе у

свободi волi, Вольтер визнає суб'єктивнi причини. Тому iнте-

лектуальний розвиток особи у його фiлософiї визнається го-

ловним здобутком суспiльства. У статтях про реформи у

суспiльствi вiн створює вчення про 'освiчене керiвництво

державою' як основу суспiльної злагоди.

Спрямовуючи свою фiлософiю у практичне русло, Вольтер

активно виступає проти причин, котрi позбавляють людину сво-

боди волевиявлення, розумiючи цi причини як внутрiшнi. Тому

критика релiгiйної догматики стає для Вольтера однiєю iз

провiдних його фiлософських тем. Вiру, основану на 'одкро-

веннi', Вольтер протиставляє деїстичнiй релiгiї розуму.

Розглядаючи Бога як найвищу причину iснування людської волi

та дiяльностi суб'єкта, вiн вбачає докази iснування божества

у розумно побудованому свiтi природи. Однак, вiн вiдкидає

усi тези про властивостi Бога, визнаючи їх бездоказовими та

непотрiбними, такими, що суперечать розумовi. Вольтер запе-

речував вчення Бейля про можливiсть iснування держави, яка

складається лише з морально чистих атеїстiв. Виступаючи про-

ти офiцiйної церкви, Вольтер постiйно глузує над релiгiйною

догматикою. Так, у питаннi про причини зла та

вiдповiдальнiсть Бога за  це зло, у знаменитому творi

'Кандiд' Вольтер у саркастичнiй формi доводив, що нiякими

софiзмами не можна виправдати iснування у свiтi зла та

страждань невинних людей, особливо дiтей. Тi, хто виправдо-

вує лiссабонський землетрус 1755 року, казав вiн, коли заги-

нули за декiлька хвилин десятки тисяч людей, дорослих i

дiтей, злочинцiв та святих, тi нiколи не можуть бути

провiдниками до кращого буття людства.

Пiд впливом локкiвського сенсуалiзму Вольтер створює

своє вчення про психiку. На думку Вольтера, ми не можемо ма-

ти знань про природу духовної субстанцiї. Дослiдник має

справу не з самою духовною субстанцiєю, а лише з її проява-

ми, деякими властивостями. Вирiшуючи питання про виникнення

душi, не можна науково визначити момент часу, коли душа ут-

ворена: нi вiчне її iснування, нi момент зачаття людини, нi

у розвитку ембрiона, нi у момент народження iстоти тощо.

Визнаючи наявнiсть душi, ми визнаємо наявнiсть маленького

божества у людинi, яке здатне вносити змiни у дiючий природ-

ний порядок з суб'єктивних причин, як чисте волевиявлення.

У своїх поглядах на процес пiзнання Вольтер здiйснює

спробу поєднати сенсуалiстичний емпiризм з моментами

рацiоналiзму. Тому, рахуючись iз тезою про походження знань

вiд органiв чуттiв, вiн визнає iснування чистого, абсолютно-

го знання (логiко-математичне, моральне, фiлософське). Од-

нак, вiдносно Бога може iснувати лише одна iстина, але дати

вичерпну вiдповiдь на це питання Вольтеровi не вдалося.