Фiлософiя природи Миколи Кузанського

3.4.4 Фiлософiя природи Миколи Кузанського.

Нiмецький кардинал Микола Кузанський (1401 - 1461) був

одним з перших творцiв нового сучасного способу мислення, що

почав формуватися на межi середньовiччя та Ренесансу. Його

космологiчнi погляди не переходили за межi релiгiйних пог-

лядiв. Як церковний дiяч, вiн повнiстю пiдкорявся системi

середньовiчного теологiчного контрактату.

Фiлософське вирiшення Кузанським проблеми вiдношення

Бога i свiту має теоцентричне спрямування. Вiн використовує

арiстотелевський принцип пiзнання дiйсностi чуттями, розумом

та iнтелектом, вважаючи, що пiзнавальнi можливостi людини

обмеженi скритою сутнiстю, котра має необмежену глибину. Не-

обмежене знання можливе лише у формi символу, загальної

абстракцiї, яка виявляє властивостi дiйсностi у формi людсь-

ких уявлень, а тому може вiдображати те, чого в свiтi немає,

тобто фантазiї. Основу такої символiки Кузанський вбачає в

математицi. Аналiзуючи математичнi засоби вiдображення

дiйсностi, вiн робить ряд епохальних висновкiв. Так, розгля-

даючи поняття нескiнченого, докази iснування нескiнченостi,

Кузанський стверджує, що дане поняття є продуктом перемiщен-

ня натурального ряду чисел у простiр нашою уявою. У самому ж

просторi нiякого натурального ряду нескiнчених чисел не iс-

нує, ми творимо насилля над природою, пiдкоряючи її нашiй

уявi. Розум пiдкорений законовi протилежностей, про що вчили

ще давньогрецькi фiлософи, для думки важливо 'так' чи 'нi',

коло чи багатокутник. Однак, у самому розумi протилежностi

можуть i зливатися, коли ми їх розглянемо у нескiнчених виз-

наченнях. Нескiнчений багатокутник перетворюється у коло.

Якщо Бог визнається нескiнченим у своїх можливостях та їх

визначеннях, то у ньому зливаються всi протилежностi, нiякi

спроби розуму не здатнi тодi виявити його сутнiсть. У

нескiнченому втрачає сенс рiзниця мiж найменшим та найбiль-

шим. Ми не можемо знайти межi свiту, бо обмеження уявляється

нами через натуральний ряд чисел, що насиллям над дiйснiстю

нашого розумiння. Тодi ми повиннi визнати божественiсть свi-

ту, для якого нашi поняття є зовнiшнiми. Божествений свiт

здатний поєднати у собi абсолютно протилежнi тенденцiї.

Здатнiсть людини завдяки мисленню це зрозумiти свiдчить про

божественiсть самої людини. Хоча абсолютне злиття людини з

божеством вiдбулося лише у Христi. Людина - це також Бог,

однак не в абсолютному, а в обмеженому розумiннi. Людина -

не просто частина цiлого, а сама є чимось цiлим, iндивiду-

альним, невичерпним.

Визначаючи предмет пiзнання, Кузанський розвиває пан-

теїстичну традицiю у фiлософiї, згiдно якої Бог iснує

невiдривно вiд чуттєво даного свiту. Пiзнання цього свiту,

тобто Бога, є справою розуму, а не вiрування, котре бажає

охопити Бога лише в уявнiй формi. Хоча розум сам часто дiє

за допомогою уяви,але мисляча людина завдяки фiлософiї спро-

можна знайти свої помилки, вiдокремити уявне вiд iстинного.

3.4.5 Натуральна фiлософiя Джордано Бруно.

Творчiсть Джордано Бруно (1548 - 1600) проходила пiд

впливом астрономiчних досягнень М.Копернiка. Пантеїзм Бруно

є найбiльш радикальним та послiдовним серед усiх вчень

представникiв iталiйської фiлософiї природи. До головних

трактатiв Бруно вiдносять 'Про причину, принцип та єдине',

'Про нескiнченiсть Космосу та свiтiв'.

Основою теоретичної системи Бруно є концепцiя про

єднiсть свiту, що забезпечується праосновою всесвiту - Єди-

ним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутнiсть, що не

потребує зовнiшнього втручання нiяких сил. Бруно називає

єдине дуже часто матерiєю, однак, не можна визнати, що су-

часнi визначення матерiї є придатними для брунiвського ро-

зумiння. В Єдиному спiвпадають одне i рiзноманiтне, мiнiмум

i максимум; у єдностi самодостатнiсть iснування кожного

особливого фрагменту, 'кожна рiч являє себе єдиною, але не

єдиним чином'. Багатоявнiсть одного й того самого за

сутнiстю свiдчить про пiдпорядкованiсть всього видимого

свiту єдиному законовi. У своїй методологiї Бруно пан-

теїстично ототожнює матерiю i рух, природу i свiтову душу

(часто називаючи її Богом). В його вченнi матерiя пронизана

'унiверсальною дiючою причиною - розумом - першою i головною

силою свiтової душi; свiтова душа - унiверсальна форма буття

Єдиного'. Отже, на вiдмiну вiд сучасних уявлень, для Бруно

не стоїть проблема форми органiзацiї мислячої матерiї. Ма-

терiя є мислячою за своїм основним принципом. 'Матерiя не

може iснувати без форми, i навпаки, форма виявляє себе як

внутрiшня сторона матерiї, вона не може бути чимось прив-

несеним iз зовнi, надбаним'.

Теза про нескiнченiсть всесвiту має фундаментальне зна-

чення для космогонiї Бруно. Космос розглядається ним як по-

рожнеча, яка повнiстю заповнена нескiнченим розмаїттям ма-

терiальних утворень. Тому казати, що Космос має певне мiсце

- безглуздо. Свiт матерiальний i оформлений (тобто має душу)

скрiзь, тому немає нiякого потойбiчного джерела подiй, дже-

рела руху. Це дозволило Бруно висловити гiпотезу про iсну-

вання iнших суспiльств на iнших планетах.

У своїй теорiї пiзнання Бруно використовує гiпотезу,

згiдно якої через людську душу дiє вселенська свiтова душа,

котра не вiдокремлюється вiд душевної матерiї (тобто усе має

форму). Однак, душi вiдрiзняються одна вiд одної. Людська

душа вiдмiнна вiд душi тварин своєю особливою конфiгурацiєю,

яка залежить вiд будови тiла. Пiзнання починається iз

чуттєвого сприйняття, потiм утворюються уявлення, потiм здо-

ровий глузд i розум. Чуттєвого пiзнання недостатньо для поя-

ви глузду та розуму, тому Бруно визнає два етапи процесу. На

першому утворюються уявлення пiд дiєю органiв чуттiв, а на

другому, частково незалежному вiд першого змiстовно, - вини-

кають судження, думки, iдеї.

Пантеїстична фiлософiя природи Бруно завершує розвиток

ренесансного осмислення буття. Наступний етап розвитку був

пов'язаний з ерою, де природознавство стає експериментальним

та математизованим.