Дiалектична логiка

5.4.3 Дiалектична логiка.

До Гегеля логiка, як правило, розглядалась як наука про

суб'єктивнi форми мислення. Гегель не заперечує iснування

такої форми дисциплiни, її корисностi для пiзнання, називає

її наукою про елементарнi форми i закони правильного мислен-

ня - формальна логiка. Гегель намагається подолати

суб'єктивiстське тлумачення логiчних форм i дати їх

об'єктивне тлумачення як форм живого, реального змiсту, форм

розвитку всього конкретного змiсту свiту i його пiзнання.

Тому вiн ставить перед логiчною наукою унiверсальне завдання

дослiджувати усi загальнi закономiрностi розвитку пiзнання,

мислення як першооснови усього iснуючого.

Гегель подiляє свою логiку на об'єктивну, в яку включає

вчення про буття i сутнiсть, та на суб'єктивну логiку -

вчення про поняття (зовнi схожу на традицiйну формальну

логiку, хоч цей подiл i носить умовний характер). вся логiка,

за його думкою, має об'єктивне значення, спiвпадає з науковю

про речi, що осягаються в думках.

Наука про буття, за Гегелем, розглядає дiйснiсть, яка

дана людинi в її чуттєвому сприйняттi. Синтез чуттєвого

сприйняття вiдбувається у дiяннях, якi перетворюють фрагмен-

ти уявлень про буття в єдину цiлiсну дiю по внесенню змiн у

дiйснiсть.

Наука про сутнiсть доводить, що дiяння можуть будува-

тися не тiльки при використаннi даних органiв чуття. Свiдомi

змiни буття можуть здiйснюватись у результатi використання

понять про чуттєво недане - сутнiсть. Кожний предмет скла-

дається iз двох головних властивостей: бути внутрiшньо дифе-

ренцiйованим, складовим iз рiзних частин, властивостей i бу-

ти цiлим, єдиним, неподiльним при взаємодiї з iншим предме-

том. Усвiдомлення факту, що предмети внутрiшньо диференцiйо-

ванi, а разом iз цим - єдинi дозволяє використовувати їх,

враховуючи чуттєво неданi властивостi для чуттєво даних змiн

i, навпаки, iстина полягає у тому, щоб розумiти предмет як

цiле.

Вчення Гегеля про поняття поглиблювало арiстотелiвську

теорiю про форму, яка формує iншi форми. Усе що iснує знахо-

диться у процесi формування ще неiснуючого. Разом iз цим,

неiснуюче знаходиться у формi поняття в iснуючому в зародко-

вому станi. Тому володiння поняттям дозволяє розглядати

iснуюче як вже неiснуюче, недiйсне, вмираюче буття. Дiйсне

буття, те, яке пробиває собi дорогу в iснуючому (яке визна-

чає суть того, що є через те, що буде) межує iз випад-

ковiстю, тими умовами, обставинами, котрi нiколи не вiдтво-

ряться, зникнуть як риштування пiсля побудови храму.

Дiйсне буття завжди є iнтегруючий результат розмаїття

минулого, тому поняття про нього дається у форму конкретної

iдеї майбутнього.

Гегель розвиває дiалектичну думку про те, що будь яке

начало є нерозвинутий результат, а результат є розвинутим

началом. Мислення починається з вiдчуття, походить з

емпiрiї, але це тiльки вихiдний рiвень мислення, початковий

етап власної  дiяльностi. Думки, поняття, категорiї, що

дослiджуються Гегелем, утворюють щаблi мислення, що саме се-

бе визначає.

Наявнi загальнi поняття знаходяться у безперервному

русi, у переходах вiд одних до iнших аж до протиставлення

самим собi. У протиставленнях понять вiдкривається власти-

вiсть мислення здiйснювати переходи вiд одного до iншого.

Розвиток понять вiдбувається шляхом переходу вiд од-

нобiчностей, абстракцiй, бiдних змiстовно, до понять багатих

рiзноплановим змiстом.

Гегель розглядає загальнi поняття, iсторично сформованi

у процесi пiзнавального розвитку, такi, як буття, нiщо, ста-

новлення, якiсть, кiлькiсть, межа, сутнiсть, тотожнiсть,

вiдмiннiсть, протилежнiсть, Суперечнiсть, необхiднiсть, ви-

падковiсть, можливiсть i дiйснiсть тощо. Гегелю вдалося до-

вести, що усi загальнi поняття взаємопов'язанi мiж собою, що

вони фiксують рiзнi ступенi поглиблення людиною розумiння

сутностi усього iснуючого.

Логiка Гегеля є системою, логiчна конструкцiя i змiст її

розвивається шляхом руху вiд абстрактного (буття) до конкрет-

ного(iдея). Цей метод руху логiчної науки уявляється Гегелем

рухом самої об'єктивностi.

Гегелiвська iдея розвиває сама себе по правилам дiалек-

тичної трiади: теза - антитеза - синтез. Кожна логiчна кате-

горiя, як i кожний роздiл всього курсу логiки, як iкожна

частина фiлософської системи в цiлому розвиваються трiадич-

ним порядком: буття-сутнiсть-поняття, чутливiсть-розсудок-

розум, одиничне-особливе-всезагальне... Триадичнiсть са-

модiяльностi поняття - це принцип гегелiвської фiлософiї,

випливає з його дiалектичного методу. Дiалектичний синтез

протилежностей здiйснюється або пiдкоренням протилежних

стрiн, категорiй третєй, вищей (причина-дiя-взаємодiя), або

встановленням субординацiї (спiвпорядкування).

Гегель вiдрiзняв два пiдрiвня дiалектичної логiки:

розсудкову дiалектику, яка здатна звести разом i протистави-

ти протилежнi начала, але не може їх синтезувати, показати

їх взаємопереходи, та розумну дiалектику, що вмiє це зроби-

ти. Розвиток останньої є найбiльшим iсторичним досягненням

Гегеля. Узагальненим виразом розумної дiалектики стали три

основних закони: переходу кiлькiсних змiн в якiснi, єдностi

i боротьби протилежностей, заперечення заперечення.