Фiлософiя одкровення

5.3.5 Фiлософiя одкровення.

Приблизно в 1815 р. Шеллiнг почав розробку 'фiлософiї

мiфологiї та одкровення', або 'позитивної фiлософiї'. У

своїх працях 'Фiлософiя мiфологiї', 'Фiлософiя одкровення',

'Iсторiя новiтньої фiлософiї' вiн виступив з критикою

рацiоналiстичної фiлософiї за те, що вона вiдповiдає лише на

питання 'як?', а не 'що?', звинувачує її у вiдсутностi уваги

до принципу, який дозволяє усвiдомити суть 'речей'. З його

точки зору, рацiоналiзм визнає виникнення одиничного iз за-

гальних сутностей, не вмiючи пояснити вiдношення мiж собою

цих сутностей, не вмiючи пояснити, як iз останнiх виникають

реальнi одиничнi речi.

Фiлософiя одкровення та мiфологiї, за Шеллiнгом, розг-

лядається у виглядi системи 'теософiї', не обмеженої христи-

янською доктриною. Адже одкровення має мiсце у всiх формах

релiгiйностi, а дохристиянська мiфологiя мала своєрiдне

iсторичне мiсце, за змiстом спiвпадала з iстинними

релiгiйними принципами. Мiфи не потребують тлумачення, вони

мають власний змiст, який прозрiває iснуючу тотожнiсть Абсо-

люту. Тому 'позитивна фiлософiя', подiлена на 'фiлософiю

мiфу' та 'фiлософiю одкровення', об'єднує знання та вiру.

Вiра, за Шеллiнгом, це єдиний шлях до усвiдомлення Абсолют-

ної тотжностi буття. Таким чином, задум Шеллiнга про строгий

рацiоналiстичний виклад фiлософiї тотожностi, у останнi роки

його дiяльностi стає iррацiоналiзм.

Бог, по Шеллiнгу, це перш за усе особистiсть. Рiзниця

мiж Богом i людиною у тому, що Бог, як особистiсть абсолютно

вiльний i нескiнчений, а людина обмежена. У лекцiях 'Про ме-

тод академiчного вивчення' (1803) Шеллiнг обгрунтовує iсто-

рико-критичний метод вивчення Бiблiї. У останнi роки своєї

наукової дiяльностi вiн заперечує даний метод як помилковий

абсолютизм рацiоналiзму.

5.4 Г.В.Ф.Гегель.

5.4.1 Георг Вiльгельм Фрiдрiх Гегель.

Георг Вiльгельм Фрiдрiх Гегель (1770-1831) готувався до

кар'єри пастора в Тюбiнгенському теологiчному iнститутi.

Магiстр фiлософiї, кандидат теологiї пiд впливом французсь-

кої революцiї придiлив велику увагу соцiальнiй фiлософiї.

Разом з Шеллiнгом вивчав Платона i Канта. Пiзнiше видавав з

ним 'Критичний фiлософський журнал'. Працював домашнiм вчи-

телем та займався критичним осмисленням причин виникнення та

соцiальної ролi християнства. З 1801 р. пiсля захисту дисер-

тацiї розпочинає в Iєнському унiверситетi викладацьку

дiяльнiсть. Перша з фундаментальних праць 'Вiдмiннiсть мiж

системами Фiхте i Шеллiнга' (1801) зробила його вiдомим.

Фiлософська позицiя Гегеля склалася на пiдставi критич-

ного ставлення до своїх попередникiв, перш за все Фiхте i

Шеллiнга. Але певна залежнiсть вiд них, зокрема Шеллiнга, не

перешкодила Гегелю в створеннi оригiнальної фiлософської

системи, яка за свою фундаментальнiстю не поступалася

кантiвськiй, та мала суттєву змiстовну новизну, обумовлену

дiалектичними iдеями.

З моменту видання 'Науки логiки' Гегель стає офiцiйним

державним фiлософом Прусiї. У 1818 р. Гегеля запрошують до

Берлiнського унiверситету де вiн працював професором, ректо-

ром до своєї смертi. При життi було видано 'Феноменологiю

духа' (1807), 'Науку логiки' (1812-1816), 'Фiлософiю права'

(1821), 'Енциклопедiю фiлософських наук' (1817, 1827, 1830).

Пiсля смертi Гегеля зусиллями його учнiв i послiдов-

никiв видаються iншi його роботи: 'Лекцiї по iсторiї

фiлософiї', 'Фiлософiя iсторiї', 'Лекцiї по естетицi',

'Лекцiї по фiлософiї релiгiї', що ввiйшли у 18-ттомне

зiбрання його творiв.

5.4.2 Фiлософська система Гегеля.

Одним з найважливiших спрямувань дослiдницької дiяль-

ностi Гегеля було створення 'системи фiлософiї', яка б охоп-

лювала усю сукупнiсть людських знань його епохи в системати-

зованому виглядi. Для нього, як для теоретика, дуже важливим

було вирiшення питання принципових засад здiйснюваної систе-

матизацiї знань, а також питання розчленування створюваної

системи. До їх розглдяу Гегель повертається декiлька раз,

уточнюючи свою позицiю. Так, першим варiантом було розчлену-

вання, що подано в 'Феноменологiї духа'. А саме: Дух як

система явищ людської свiдомостi, самоусвiдомлення та

пiзнання; iсторiя iнтелектуального розвитку людства вiд

примiтивних форм чуттєвостi до початку фiлософських знань;

логiка - як система дiалектичних категорiй, фундамент, на

якому виникає наукова фiлософiя природи.

Бiльш зрiлий варiант розчленування Гегель подає в 'Ен-

циклопедiї':

1.Логiка. '.Фiлософiя природи. 3.Фiлософiя духа.

Оскiльки розробка фiлософської системи здiйснювалась

Гегелем в контекстi дiалектичного мислення, та й характе-

ристики окремих елементiв системи i самої системи несли в

собi дiалектичний змiст розвитку (саморозвитку). Саме в ць-

ому Гегель вiдходить вiд шеллiногвої 'фiлософiї тотожностi'.

Гегель висуває тезу, згiдно з якою мислити абсолютну то-

тожнiсть суб'єкта i об'єкта первiсною є фундаментальна по-

милка. Поняття 'тотожнiсть' пусте без протиставлення йому

поняття 'вiдмiннiсть': розглядаючи якусь тотожнiсть ми одно-

часно фiксуємо i вiдмiннiсть. Згiдно з позицiєю Гегеля

'iстинною фiлософiєю є не фiлософiя тотожностi, а фiлософiя,

головним принципом якої є певна єднiсть протилежного, ця

єднiсть завжди дiяльна (рух, зiткнення), а тому при

вирiзненнях її протилежних моментiв завжди тотожня сама їз

собою'. Гегль вбачав можливiсть декiлькох варiантiв розвитку

системи фiлософського знання. А саме, три члени фiлософсько-

го знання, якими Гегель вважає логiку, прирду i дух, вiн

з'єднує в таких порядках:

1.Логiка (як всезагальне) - природа (як одиничне) - дух

(як особливе).

2.Природа (одиничне) - дух (особливе) - логiка (всеза-

гальне).

3.Дух (особливе) - логiчна iдея (всезагальне) - природа

(одиничне).

Цей третiй порядок, в якому логiчна iдея є серединою,

як всезагальною, всепронiкаючою, був використаний Гегелем в

роботi 'Феноменологiя духа'. Але в бiльш пiзньому розвитку

поглядiв Гегеля, як в згаданiй 'Енциклопецiї', бiльш чiтко

проявляються теоретичнi засади його фiлософської системи,

яку вiн пiдкреслено називав системою 'абсолютного iде-

алiзму', а вихiдне поняття системи - 'абсолютною iдеєю'.

Абсолютний iдеалiзм Гегеля пов'язаний з спробою охопити

весь унiверсум, природний та духовний свiт єдиним поняттям,

яким була 'абсолютна iдея' - першопочаток або субстанцiя

всьго iснуючого. В такiй якостi абсолютна iдея надiляється

атрибутом всезагальностi, по вiдношенню до якого все iнше є

або кiнцева одиничнiсть, або особливим. Абсолютна iдея Геге-

ля розглядається як всезагальне родове начало. З створених

засад Гегель пiддав критицi своїх попередникiв - Канта,

Фiхте, Шеллiнга. Позицiю Канта вiн критикував за припущення

'речi-в-собi', незалежної вiд мислення. А позицiю Фiхте -

суб'єктивiзм, за перетворення об'єктивного свiту в 'не-Я',

природи - в факт свiдомостi. Позицiя Шеллiнга щодо Абсолюту

як єдиної загальної субстанцiї пiзнання i природи, сприйня-

тої спершу, в подальшому критикувалась Гегелем за захоплення

тотожнiстю мислення i буття.