Вплив фiлософiї Гегеля на духовне життя Нiмеччини

5.4.6 Вплив фiлософiї Гегеля на духовне життя Нiмеччини.

Фiлософiя Гегеля ще за часи його життя була сприйнята

значною кiлькiстю прибiчникiв та послiдовникiв, що сприяло

формуванню фiлософської школи 'гегельянства'. Вплив iдей Ге-

геля особливо сильним був у 30-тi - 40-вi роки ХIХ ст., коли

вони захопили духовне життя Германiї в рiзних його сферах -

вiд науки до преси. Авторитетнiсть фiлософської системи Ге-

геля спричинила й необхiднiсть її критики з боку тих, хто

негативно ставився до соцiально-полiтичного устрою Германiї.

Зростання пердумов буржуазно-демократичних перетворень спри-

яло увазi до тих моментiв гегелiвської фiлософiї, якi були

оцiненi як скритi революцiйнi потенцiї. Так була закладена

так звана младогегельянська течiя (Г.Гейне).

Оскiльки для духовного житя Германiї важливим було пи-

танння про вiдношення фiлософiї до релiгiї, то серед

послiдовникiв виникло двi течiї, в залежностi вiд того, як

тлумачилась позицiя в цьому питаннi Гегеля. Тi, хто вважав,

що його фiлософiя цiлком спiввiдноситься з християнською ор-

тодоксiєю, - утворили праве крило, або течiю сарогегель-

янства. Протилежне тлумачення породило лiве крило, або мла-

догегельянство.

5.5 Фiлософiя Л.Фейєрбаха.

5.5.1 Людвiг Андреас Фейєрбах.

Людвiг Андреас Фейєрбах (1804-1872) - видатний нiмець-

кий фiлософ, спочатку один з послiдовникiв Гегеля, пiзнiше -

творець самобутньої фiлософської концепцiї матерiалiстичного

спрямування, котра отримала назву 'антропологiчний ма-

терiалiзм'. Протягом деякого часу - професор Ерлангенського

унiверситету, з якого був звiльнений пiсля розкриття його

авторства анонiмної атеїстичної працi 'Думки про смерть та

безсмертя' (1830). Основнi працi: 'До критики фiлософiї Ге-

геля' (1839), 'Сутнiсть християнства' (1841), 'Основнi поло-

ження фiлософiї майбутнього' (1843), 'Сутнiсть релiгiї'

(1845), 'Iсторiя фiлософiї Нового часу вiд Бекона Веруламсь-

кого до Бенедикта Спiнози' (1833) та iн.

5.5.2 Антропологiчна фiлософiя Л.Фейєрбаха.

Фейєрбах запропонував вiдмiнне вiд традицiйного ро-

зумiння фiлософiї, її минулого та сучасностi, ролi в

суспiльствi i вiдношення до релiгiї. За Фейєрбахом, в свiтi

починається нова епоха - постхристиянська. Релiгiя вiдмирає,

її мiсце в культурi звiльняється, i зайняти це мiсце повинна

фiлософiя. Водночас i сама фiлософiя повинна змiнитись: вона

не має стати простим, чи негативним (в гегелiвському ро-

зумiннi), запереченням релiгiї. 'Якщо фiлософiя повинна

замiнити релiгiю, - стверджує Фейєрбах, - то, залишаючись

фiлософiєю, вона має стати релiгiєю, вона повинна включити в

себе - у вiдповiднiй формi - те, що становить сутнiсть

релiгiї, повинна включити переваги релiгiї'. Iнакше кажучи,

повинна бути якась нова (вiдмiнна вiд попередньої) синтетич-

на форма свiдомостi i знання. Нова фiлософiя повинна стати

несхожою i на стару християнську релiгiю, i на стару 'шкiль-

ну' фiлософiю, хоча й потрiбно зберегти краще з них обидвох.

Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову

'фiлософiю-релiгiю' антропологiєю, 'фiлософiєю майбутнього'.

Водночас сам Фейєрбах бачив сутнiснi вiдмiнностi мiж

фiлософiєю та релiгiєю i вказував на них. В релiгiї сильна

сторона - її свiтоглядна ефективнiсть, її близкiсть до 'сер-

ця' людини, її емоцiй, глибинних особистiсних структур (при

цьому релiгiю Фейєрбах вважає родовою ознакою людини - адже

в тварин релiгiї немає). З iншого боку, гегелiвська

фiлософiя з її абсолютизацiєю мислення, рацiонального

пiзнання виявляється, за Фейєрбахом, рацiоналiзованою формою

теологiї. Фiлософiя - це неначе 'сенс' в релiгiї. Вона також

виростає з сутнiсних сторiн людської свiдомостi. I те, й

iнше повинна об'єднати у собi 'фiлософiя майбутнього', але у

цьому об'єднаннi мають зникнути, усунутись слабкi сторони i

фiлософiї, i релiгiї.

Слабкiсть фiлософiї, за Фейєрбахом, - в її вiдiрваностi

вiд 'серця', манiрнiй вiддаленостi вiд свiту, теоретичному

егоїзмi. Це й повинно бути усунене при злиттi фiлософiї та

релiгiї, а тому фiлософiя повинна перетворитись у практичну

фiлософiю (цей мотив був характерним для усього младогегель-

янства).

Найсильнiшою стороною християнства, яка дозволила цiй

релiгiї стати свiтовою, легко доходити до 'серця' людини,

Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що 'нова фiлософiя'

повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свiдомостi.

Фейєрбах здiйснив спробу її виробити. Замiсть християнства

та фiлософiї гегелiвського типу вiн запропонував 'фiлософiю

Людини'. Згiдно його гуманiстичної концепцiї, Людина - це

найвище у цiннiсному вiдношеннi, абсолютна цiннiсть. При

цьому слiд говорити не про окремих людей, а про їх сутнiсть,

тобто про родовий початок. Окрема людина зовсiм не є вмiсти-

лищем усiх людських чеснот - але Людина як така є нескiнчен-

но мудрою, доброю, всемогутньою. Її властивостi - це вона

сама, а без них (тобто без моральних якостей мудростi, доб-

роти, могутностi) Людини зовсiм немає. В людинi все є

цiнним: емоцiйне та психологiчне життя є не менш важливим,

анiж розум. Також вельми важливо, що людина живе в прямому

контактi з природою, бо зовнiшня природа є близькою природi

самої людини. За Фейєрбахом, людська сутнiсть цiлком гар-

монiйно виявляє себе в людському iснуваннi: життя природи та

умови буття знаходяться в глибокiй єдностi з людською

сутнiстю.

Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та iснує в гар-

монiйнiй єдностi з власною сутнiстю, власними якостями

('предикатами'), зовнiшньою та внутрiшньою природою. Вища ж

єднiсть проявляється в моральному наповненнi цiєї гармонiї,

яка реалiзується у iмперативi, вищому законi для Людини. Цей

закон полягає у вимозi вiдноситись до людини як до найвищої

цiнностi, як до Бога. При цьому людина вiдноситься до себе

як до Бога, коли вона бачить божественне у iншiй людинi. За-

позичена в християнствi заповiдь любовi до Бога i ближнього

перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме

Любов (як домiнуюче в людському вiдношеннi до Бога)

надiляється в Фейєрбаха родовим смислом - це любов статева,

родоутворююча, що включає в себе i любов до дiтей, тобто до

продовження самих себе, свого Я. За Фейєрбахом, вiдносини

мiж людьми повиннi включити в себе закон Любовi як деяку

зверхцiннiсть, дати йому увiйти в 'сереце' людей, змiнюючи

вплив релiгiї.

Фейєрбахiвськi уявлення про Людину були отриманi шляхом

критичного перетлумачення християнських iдей. Фейєрбах

вiддав чи приписав Людинi лише тi якостi ('предикати'), якi

релiгiя приписувала Богу. На його думку, Бог - це вiдчужена

та об'єктивована сутнiсть людини (або, iнакше кажучи, Бог

являє собою деяке символiчно закодоване зображення суто

людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги ут-

воренi за образом та подобою людей, i корениться, за

Фейєрбахом, сенс та цiннiсть релiгiйної свiдомостi, основа

її дiйовостi в iсторiї. Але недостатньо лише розумiти приро-

ду релiгiї, вважає Фейєрбах, - критикувати її означає зводи-

ти, або редукувати, релiгiйнi образи та цiнностi до їх зем-

них прообразiв. Перетлумачений таким чином змiст релiгiї са-

ме й веде, за Фейєрбахом, до дiйсного розумiння сутностi лю-

дини.

Фейєрбахiвська фiлософiя виявила значний вплив на фор-

мування свiтової фiлософської думки, зокрема - на младоге-

гельянство та марксизм. Хоча майже вiдразу ж вона була

пiддана критицi сучасниками мислителя, але фундаментальнiсть

поставлених Фейєрбахом питань та глибина його спроби дати

вiдповiдь на них дозволяє вiддати йому належне мiсце серед

гiгантiв свiтової фiлософської думки.

5.6 Фiлософiя К.Маркса та Ф.Енгельса.

5.6.1 Фiлософська концепцiя К.Маркса.

5.6.1.1 Карл Маркс.

Карл Маркс (1818-1883) - нiмецький фiлософ, основопо-

ложник дiалектичного матерiалiзму та матерiалiстичного ро-

зумiння iсторiї, творець нової теорiї полiтичної економiї та

вчення про науковий соцiалiзм. Навчався на юридичному фа-

культетi Боннського та Берлiнського унiверситетiв. Доктор

фiлософiї Боннського унiверситету (дисертацiя 'Вiдмiннiсть

мiж натурфiлософiєю Демокрiта та натурфiлософiєю Епiкура').

В молодi роки перебував пiд впливом гегелiвської фiлософiї i

багатьма дослiдниками фiлософiї Маркса цей перiод його твор-

чостi iменується як младогегельянський. Пiсля знайомства з

працями Фейєрбаха переходить на позицiї матерiалiзму.

Наслiдуючи нiмецьку традицiю iсторико-фiлософського

дослiдження творчостi Маркса, його фiлософiю слiд вiдносити

до останнього етапу розвитку нiмецької класичної фiлософiї,

який репрезентований рiзними представниками гегельянства, що

вирiшували поставленi Гегелем теоретичнi проблеми.

Вирiзняючи фiлософiю Маркса та марксизм, слiд вказати,

що марксизм є полiтичною, iдеологiчною, полiтекономiчною

доктриною, що набула розвитку в працях послiдовникiв Маркса

та в практичнiй дiяльностi полiтичних партiй i рухiв.

Основнi працi: 'До критики гегелiвської фiлософiї пра-

ва' (1843), 'Економiчно-фiлософськi рукописи 1844 року',

'Нiмецька iдеологiя' (1845-47, разом з Ф.Енгельсом), 'Зли-

деннiсть фiлософiї' (1847), 'Манiфест Комунiстичної партiї'

(1848, разом з Ф.Енгельсом), 'Капiтал' (1-й том - 1867, 2-й

i 3-й томи - виданi Ф.Енгельсом вiдповiдно у 1885 i 1894),

'Критика Готської програми' (1875) та iн.