Картезiанство

4.1.5 Картезiанство.

Картезiанство складається з багатьох напрямкiв та течiй

фiлософiї другої половини XYII ст., серед яких можна знайти

навiть взаємовиключнi. Картезiанська фiлософiя (Картезiй -

латиною Декарт) саме у Декарта вбачає свої витоки.

Найбiльш вiдомим картезiанцем, як правило, визнають

Нiколо Мальбранша (1638-1715). Керуючись принципом дуалiзму

душi та тiла, вiн розвиває тезу Декарта про надприродну при-

чину першого поштовху матерiї до вчення про неможливiсть

iснування природних причин. В кожному конкретному випадку

спостереження дiй та наслiдкiв, при систематичному

дослiдженнi конкретного явища ми не здатнi виявити кiнцевої

природної причини. Причина iснує, а виявити її - можливостi

немає. Таким чином, слiд визнати, що причини мають надпри-

родний характер - божественний. Розглядаючи тi чи iншi

властивостi речей, вiн дiйшов висновку, що властивiсть не

iснує як частина чогось, вона народжується, утворюється саме

тодi, коли ми її фiксуємо (як правило, це виявляється у

взаємодiї предметiв). Нiж сам по собi не має властивостi

рiзати, вiн рiже саме тодi, коли ми залучаємо його до

вiдповiдної взаємодiї предметiв. Отже, причиннiсть виникає

кожного разу по новому, тобто утворюється. А якщо вона утво-

рюється, то слiд визнати, що є суб'єкт її створення. Таким

суб'єктом Мальбранш визнає Бога.

Вiдповiдним чином будується вчення Мальбранша про

пiзнання. Вiн видiляє три типи пiзнавальних здiбностей:

чуттєве пiзнання, пам'ять та уява, чистий розум. Видiляє вiн

i чотири шляхи пiзнання: безпосередньо через речi; через

iдеї речей; через внутрiшнє чуття; через уяву або аналогiю.

Оскiльки цiлями пiзнання визнається знання причин рiзних

наслiдкiв (а кiнцевою причиною є Бог), то людина не здатна

знати речi повнiстю, як не здатна знати Бога у всiй повнотi.

Таким чином, людськi знання не можуть бути копiями речей,

знання виявляють себе у виглядi абстрактних уявлень про

свiт. Найкращою ж формою уявлень про свiт є знання iдеї тiєї

чи iншої речi, як вчив про це ще Платон. Носiєм усiх iдей є

Бог. Таким чином, якщо ми маємо тi чи iншi iдеї, то вони

надходять до нас вiд Бога.

Неоднорiднiсть картезiанства найкраще виявляється на

постатi Блеза Паскаля (1623-1662), одного з творцiв науки

Нового часу. Двоїстiсть природи людини розповсюджується

Паскалем на рiзноманiтнi прояви суспiльних явищ. Людина є

поєднанням душа тi тiла. Мораль - поєднання доброго та зло-

го. Полiтика - закону та беззаконня.Однак, ця дуалiстичнiсть

є причиною нашої нездатностi до пiзнання свiту таким, яким

вiн є. Усе буття, починаючись iз чогось кiнцевого, має

нескiнченну багатоманiтнiсть проявiв, яку не спроможний охо-

пити нiхто iз просторово та часом обмежених, окрiм творця

свiту. Iснування для нас людей, незалежних субстанцiй, якi

можуть бути лише єднанням духовної та матерiальної (не

пiдкореної законам простору та пiдкореної законам простору

субстанцiї) субстанцiї накладає вiдповiдне обмеження - ми

сприймаємо матерiальнi речi у формах духовностi, а духовнi

речi - у виглядi матерiальностi. Це робить людину безпорад-

ною перед свiтом, бо такi нашi знання вже за своїми визна-

ченнями не вiдповiдають дiйсному положенню.

Паскаль вiдомий серед природознавцiв як видатний мате-

матик, фiзик, працi з гiдростатики та обчислення

ймовiрностей якого увiйшли до золотого фонду класичної нау-

ки. Однак, саме цi працi надихнули Паскаля на висновок про

обмеженнiсть рацiоналiстичної методологiї. Його математичнi

дослiдження дозволили вiдкрити парадоксальнiсть мiж проявами

реальностi та можливостями математики в їх охопленнi.

Дослiдження конкретного предмета вiдкриває необмежену множи-

ну iнших предметiв (свiтiв), якi складають цей взятий для

вивчення предмет. Однак, кожен iз предметiв, що входить у

структуру першого, взятого для дослiдження, являє нам новий

свiт необмежених властивостей, об'єктiв, структур. Таким чи-

ном, ми маємо справу з множиною, котра складається з

нескiнченної кiлькостi елементiв, кожен з яких має свою

нескiнченну кiлькiсть елементiв, тобто рiвний множинi,

пiдмножиною якої є вiн. З точки зору математики дане вiдно-

шення дорiвнює нулю, але кожна неупереджена людина бачить,

що перед цiєю парадоксальнiстю свiту саме математика нуль, а

не свiт з його властивостями.

Обмеживши пiзнавальнi можливостi еталона наукового

пiзнання (а саме таким була в тi часи математика), Паскаль

вказує на обмеженнiсть також i чуттєвого пiзнання. Таким чи-

ном, нi рацiоналiзм, анi емпiризм не здатнi задовiльнити на-

ше прагнення пiзнати свiт; мислення та розум лише використо-

вують закладенi в нас iз народження фундаментальнi iдеї

(Паскаль тут посилається на Декарта). Розглядаючи цi фунда-

ментальнi поняття за допомогою того чи iншого наукового ме-

тоду, ми переконаємося, що рацiональних доказiв їх iстин-

ностi не iснує, а є лише вiра, котра спрямовує нашi думки та

дiї на використання iдей. Таким чином, основою буття людини

в свiтi є усвiдомлення свого єднання з Богом, вiра, а не

мислення чи розум, iррацiональне, а не рацiональне.

Здатнiсть єднатися з Богом дана кожному конкретному

iндивiдовi по-рiзному, це мiстичний процес, який вiдбу-

вається в людському серцi, початок цього процесу лежить в

любовi до Бога.