Софiстична фiлософiя

2.2.2 Софiстична фiлософiя.

В античнiй софiстицi дуже важко знайти цiлiсну кон-

цепцiю чи течiю, вона має розмаїття вчень, поглядiв рiзних

її представникiв. Однак її спiльною ознакою можна чiтко виз-

начити суспiльне положення софiстiв. Розквiт софiстичної

фiлософiї вiдбувся у перiод Пелопонеської вiйни (431-404 рр.

до н.е.). Найбiльш вiдомими iз старших софiстiв визнають

Горгiя, Протагора, Гiппiя, Продiка, Антифонта.

Горгiй (прибл.483-373 рр. до н.е.). Висунув три

найвiдомiших тези: 1) нiчого не iснує; 2) якщо щось iснує,

то його неможливо пiзнати; 3) у випадку, коли ми можемо щось

пiзнати, то неможливо цi знання передати чи пояснити iншiй

людинi. Докази цих тез будуються на чiткiй логiчнiй фiксацiї

визначень понять. Уся конструкцiя базується на прийняттi

вiдповiдного положення, iз якого виводяться висновки, що су-

перечать розповсюдженим точкам зору.

Горгiй досить чiтко вирiзняє значення слiв, використо-

вує змiни значень в рiзних контекстах. Ця манiпуляцiя мовою,

її логiчною i граматичною структурою, характерна для всiх

софiстiв.

Протагор (прибл.481-373 рр. до н.е.). Вiдомий як один з

найбiльш популярних учнiв Демокрiта. Вiдстоює традицiйний

для софiстiв релятивiзм. Є автором знаменитої тези: 'людина

є мiрою усiх речей, iснуючих - що вони iснують, неiснуючих -

що вони не iснують'. Вказану тезу у Протагора допомагають

зрозумiти суттєвi пояснення Секста Емпiрика про те, що 'Про-

тагор ... мiрою називає критерiй, речами - справи.., що лю-

дина є критерiй усiх справ, дiянь'. Повне роз'яснення кон-

цепцiї Протагора суперечить принципово вченню Аристотеля про

спiвпадiння висловлювань з дiйснiстю. Цi двi рiзнi концепцiї

антиномiчнi, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок,

що судження, якi ведуть людину до успiху при завершеннi за-

думаної справи - iстиннi, а успiх у справах є унiверсальною

людською мiрою знань, будується на абсолютно протилежному

Аристотелевi вченню про iстину. Для софiстiв тiльки досвiд

може слугувати джерелом знання, а не 'нус', 'абстрактне

мислення', 'iдея'.

Найбiльш вiдомими молодими софiстами були Фразiмах,

Критiй, Алкiдам, Лiкофон, Полемон. Практична розробка проб-

лем риторики, граматики, логiки стала для них домiнуючою, бо

софiсти бачили своє мiсце саме як вчителiв, наставникiв мо-

лодi. Спираючись на своє переконання про важливiсть мови для

впливу на людей, вони здiйснили головний крок на шляху ви-

никнення фiлологiї. Протагор першим почав визначати роди

iменникiв, здiйснив подiл мови на чотири види: прохання, пи-

тання, вiдповiдь, вказування, i назвав їх коренями мови.

Продiк вiдомий своїми думками про синонiми.

Практичне спрямування школи софiстiв призвело до розме-

жування в античнiй фiлософiї течiй практицизму та споглядан-

ня, усвiдомлення сутi буття.

2.2.3 Фiлософiя Сократа.

Остаточне усвiдомлення мiсця фiлософiї у суспiльствi

було здiйснене Сократом (469-399 рр. до н.е.). Вiн першим

прийшов до висновку, що фiлософiя - це дiяльнiсть по

усвiдомленню, осмисленню та визначенню вiдношення людини до

дiйсностi. Фiлософ - людина, яка змiнює своє вiдношення до

свiту вiдповiдно до змiн обставин буття.

Сократ гостро полемiзує iз софiстами, хоча сам вiн фак-

тично продовжує розпочату ними справу в утвердженнi людини

як головної теми фiлософських мiркувань. Негативне вiдношен-

ня до софiстiв Сократ пояснював тим, що вони 'продавали

знання за грошi кому завгодно'.

Сократ рiшуче повертає фiлософськi дослiдження вiд вив-

чення Космосу, природи до людини як духовної iстоти. 'Пiзнай

самого себе' - такою є головна теза сократiвського

фiлософствування. I таке знання можна здобути в практичнiй

зустрiчi умiв. Сократ принципово вiдмовляється вiд запису-

вання своїх думок, вважаючи дiйсною сферою знання, мудростi

живу бесiду з опонентами, живу полемiку. Саме вiн ввiв по-

няття 'дiалектика' (вмiння вести бесiду, сперечатися).

Розкриваючи проблему людини, вiн ставив питання про

такi характеристики, як 'мужнiсть', 'розсудливiсть', 'добро-

та', 'краса' тощо. Суперечностi у вiдповiдях спiврозмов-

никiв, що їх виявляв Сократ, свiдчили про неможливiсть

звести загальний змiст понять до їх конкретно-iндивiдуальних

проявiв. Вiдкривши неможливiсть iснування загального як

конкретного та iндивiдуального iснування ('краси' взагалi

поряд з красивою дiвчиною, вазою, краєвидом, свинею i т.д.),

Сократ фiксує нову для фiлософiї проблему, визнаючи: 'Я

вiчно блукаю i не знаходжу виходу'.

Фiлософiя Сократа - своєрiдна межа в iсторiї античної

фiлософiї. У всiх досократiвських мислителiв ('досократики')

свiт виступає у виглядi цiлiсностi, яка пiдпорядковує собi

людину - 'одну з' частинок Космосу. Сократ же вирiзняє люди-

ну, визначаючи предметом фiлософiї вiдношення 'людина-свiт'.