Жан-Жак Руссо

4.4.3 Жан-Жак Руссо.

Найвпливовiший дiяч Просвiтництва Жан-Жак Руссо

(1712-1778) вiдомий своїми творами 'Думки про походження та

основи нерiвностi мiж людьми' (1755), 'Суспiльний договiр'

(1762), 'Емiль, або Про виховання' (1762). Головна тема

праць Руссо - доля людини у суспiльствi, де iснує штучна

культура, котра заперечує природнi властивостi окремої особи.

Рацiоналiзм XYII-XYIII ст. не придiляв уваги чуттєвiй

дiяльностi людини як вiдокремленiй вiд iнтелекту та волi.

Руссо першим висуває тезу, що чуттєва дiяльнiсть, почуття

людини є не тiльки самостiйною чи особливою формою

суб'єктивностi, а що це є головною формою духовної дiяль-

ностi. Саме вiд Руссо починається лiнiя у фiлософiї, котра

висуває на переднiй план духовного життя неусвiдомленi,

пiдсвiдомi, iнстинктивнi цiлеспрямованi мотиви дiй особи.

Навiть совiсть та генiальнiсть у Руссо розглядаються як най-

вищi форми iнстинктивностi, що вiдокремленi вiд розуму.

Руссо першим висуває тезу, що розвиток iнтелекту порушує

природну гармонiю, баланс мiж здатностями iндивiда та потре-

бами органiзму, послаблює природнi сили людини.

Вже у першому творi (дисертацiя 'Думки про науки та

мистецтво', за яку Руссо отримав премiю Дiжонської академiї)

вiн доводить, що наука та мистецтво з часiв Вiдродження не

вдосконалили, а погiршили суспiльство. Так, розподiл працi

стає причиною порушення природної цiлiсностi та гар-

монiйностi людського життя. Спецiалiзацiя перетворює людину

на функцiонера великого механiзму, породжуючи професiйний

кретинiзм особи, робить природнi властивостi органiзму за-

лежними вiд людей iнших професiй. Це породжує вiдчуження лю-

дини вiд самої себе, коли iндивiдуальнiсть особи протистав-

ляється суспiльному мiсцю iндивiда. Згiдно з Руссо, головна

причина людських страждань - протирiччя мiж реальним станом

людини та її природними властивостями, мiж природою людини

та суспiльними iнститутами, мiж особистiстю та громадянством.

Протирiччя мiж природою та культурою, згiдно Руссо, не

може бути вирiшене шляхом повернення до дикого стану. Гар-

монiйнiсть, цiлiснiсть буття людини може бути повернена у

суспiльствi, а не в 'чистому природному станi'. Джерело про-

тирiччь цивiлiзацiї вiн вбачав у соцiальнiй нерiвностi лю-

дей, котра виникає з приватної власностi - на землю, знаряд-

дя працi. Загальний шлях подолання суперечностей суспiльства

Руссо бачив у змiнi системи освiти, методiв виховання.

У своїй системi виховання на перше мiсце Руссо висуває

почуття. Саме почуття людини спрямовують її конкретне воле-

виявлення. Воля є зовнiшньою формою виявлення чуттєвої

дiяльностi суб'єкта. Суспiльне буття, таким чином, являє со-

бою специфiчну систему переробки, змiни чуттєвої дiяльностi.

Суспiльнi вiдносини утворюють те, що спiльне усiм людям, i,

разом з тим, протистоїть iнтересам кожної людини окремо.

'Мiж волею усiх та спiльною волею часто iснують суттєвi

вiдмiнностi. Воля усiх приймає до уваги частковi iнтереси та

являє собою сукупнiсть iндивiдуальних волевиявлень. Коли

вiдняти iз цих волевиявлень тi, котрi взаємно заперечують

одне одного, то залишиться спiльна воля'. У своєму поняттi

'суспiльний договiр' Руссо здiйснює спробу вирiшити про-

тирiччя мiж штучним та природним. Створюючи суспiльний до-

говiр, люди втрачають частину своєї власної свободи, необме-

жене право на все, що вони, згiдно iз своїми чуттями, бажа-

ють. Однак, при добровiльному вступi в договiр iндивiд сам

виявляє своє бажання обмежитись. Тому iндивiд стає громадя-

нином, iстотою, котра виявляє вищий тип свободи, анiж при-

родна свобода - здатнiсть до самообмеження. При чистiй при-

роднiй свободi органiзм обмежують лише зовнiшнi умови, сили

природи, iншi особи. Тобто, така свобода є абсолютною за-

лежнiстю вiд зовнiшнiх обставин. А укладення договору є акт,

коли суб'єкти обмежують самих себе, виявляють себе здатними

керувати собою - тобто стають вiльними самi по собi.

У своїх поглядах на полiтику, державу Руссо розвиває

свою концепцiю 'суспiльного договору', постiйно шукає форму

виникнення умов добровiльного укладення договору. Тому вiн

вiдкидає феодальний устрiй суспiльства як такий, котрий про-

довжує культивування чистих сил природи, обмеження осо-

бистостi зовнiшнiми силами вiдносно почуттiв людини. Прого-

лошуючи суверенне право народа на укладення договору, Руссо

детально розглядає проблеми конституцiйного устрою держави.

4.4.4 Клод Адрiан Гельвецiй.

Послiдовний матерiалiст Клод Адрiан Гельвецiй

(1715-1771) - автор праць 'Про дух' (1758), 'Про людину'

(1793). Вiн визнає iснування лише об'єктивної реальностi,

незалежної вiд людини, розглядаючи саму людину як певну фор-

му iснування матерiї.

Продовжуючи сенсуалiстську лiнiю Локка, Гельвецiй

пiдкреслював, що знання є наслiдком людського досвiду, яке

виникає за допомогою чуттiв та пам'ятi. Вiн заперечував

безсмертя душi, а останню ототожнював iз здатнiстю мати

чуття. Анi розум, анi iдеї ним не визнаються як основа ду-

ховної дiяльностi. Душа може iснувати i без iдей, без розу-

му, але не може iснувати без здатностi вiдчувати. Тому люди-

на розглядається ним як природна iстота, яка здатна iснувати

лише за умов iснування природи (причини виникнення

вiдчуттiв).

Абсолютний детермiнiзм фiлософiї Гельвецiя знаходить

своє вiдображення у поняттi 'абсолютного закона', котрий має

природний характер i пiдкоряє собi людину через закон 'влади

iнтересiв'. 'Iнтерес' поєднує головнi умови iснування люди-

ни, обумовлює людську активнiсть. Хоча Гельвецiй вирiзнює

'природнi фiзичнi потреби' i 'пристрастi', за допомогою по-

няття 'iнтерес' йому вдається зробити їх взаємопов'язаними.

Серед фiзичних потреб на першому планi стоять голод, бiль,

котрi вiн визнає головними рушiйними силами в людинi. Серед

пристрастей - самолюбство.

На поняттях про цi сили людського буття Гельвецiй ство-

рює основнi принципи природної етики. Заперечуючи релiгiйну

мораль, вiн пiдкреслює, що головним критерiєм моральностi є

'користь'. Однак, корисливiсть ним розглядається не

iндивiдуалiстично, а вiдносно суспiльства як 'суспiльна ко-

ристь'. Розглядаючи суспiльство як сукупнiсть iндивiдiв, вiн

вбачає суспiльний iнтерес у сукупному iнтересi бiльшостi,

визнаючи за бiльшiстю право вирiшувати долю iндивiда.

Виходячи з таких методологiчних позицiй, Гельвецiй вба-

чає у вихованнi унiверсальний механiзм вирiшення суспiльних

проблем. Основою правильного виховання вiн визнає 'правильнi

закони' суспiльства, якi має право приймати лише бiльшiсть

народу.