Докритичний перiод

5.1.2 Докритичний перiод.

Визначальним для цього перiоду є робота над проблемами

природознавства та математики, викладання природничонаукових

дисциплiн. Астрономiя, математика, фiзика, антропологiя,

фiзична географiя (вперше ним введена як навчальна

дисциплiна), мiнералогiя - такий неповний перелiк галузей

знання, якi його  цiкавили. В своїх природонаукових

дослiдженнях Кант знаходився пiд впливом ньютонiвської кон-

цепцiї всесвiтнього тяжiння (розробив пояснення явищ при-

ливiв та фiдпливiв на основi визначення наявностi вiдштовху-

ючих сил, дiї сил на вiдстанi) та еволюцiйної концепцiї

Ж.Бюффона, його iдеї закономiрної змiни природних тiл та

явищ у часi. Кант виступає як натуралiст-спотерiгач, обгрун-

товує необхiднiсть того, щоб в природознавствi все було по-

яснено природним чином. В роботах цього перiоду було постав-

лене питання про розвиток в природi. Зокрема, в роботi 'Все-

загальна природна iсторiя та теорiя неба' (1775) була розви-

нута космогонiчна гiпотеза в якiй на основi законiв механiки

пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, якi етапи

вона пройшла. В подальшому ця гiпотеза отримала назву теорiя

Канта-Лапласа, яка сприяла становленню iсторичного (ево-

люцiйного) пiдходу в природознавствi.

У працях 'докритичного' перiоду Кант перебуває пiд

впливом рацiоналiстичної фiлософiї Лейбнiца. Вiн дотри-

мується точки зору, згiдно з якою зв'язок мiж причинами i

наслiдками подiй не вiдрiзняється вiд логiчного зв'язку мiж

пiдставою та наслiдком. Однак, поступово Кант вiдмовляється

вiд такої позицiї пiд впливом фiлософiї Юма. Для пояснення

явищ природи Кант впроваджує телеологiчний (цiлепокладання)

принцип. Кант починає визнавати, що зв'язок мiж причиною i

дiєю має емпiричний характер (факт буття), а не характер

логiчного висновку. Тому логiки недостатньо для обгрунтуван-

ня природознавства. Разом iз цим Кант залишається на по-

зицiях рацiоналiзму i пiдкреслює, що наука (математика, при-

родознавство), котра складається з положень загальних i не-

обхiдних, не може мати своїм джерелом досвiд, який завжди є

обмеженим, а тому не може бути пiдставою для унiверсальних

узагальнень. Разом iз цим, джерелом для таких знань не може

бути i розум сам по собi. А такi знання iснують, незалежно

вiд того, що ми не здатнi пояснити їх виникнення.

У своїх працях: 'Про хибнi тонкощi чотирьох фiгур сил-

логiзмiв', 'Досвiд залучення до фiлософiї поняття вiд'ємних

величин', Кант зробив узагальнюючий висновок, що джерелом

незалежних вiд досвiду (та передуючих досвiдовi) достовiрних

знань може бути форма чуттєвостi та розсуду, апрiорна форма.

5.1.3 Теорiя пiзнання. Апрiоризм.

Вчення Канта про пiзнання спирається на його концепцiю

про створення суджень. Знання завжди виявляють себе у формi

судження, в якiй думкою фiксується вiдношення чи зв'язок мiж

поняттями - суб'єктом i предикатом судження. Iснують два

рiзновиди такого зв'язку. В одних судженнях предикат не дає

нового знання про предмет у порiвняннi iз знанням, яке

фiксоване у поняттi 'суб'єкт'. Такi судження Кант називає

'аналiтичними'. У других - зв'язок мiж суб'єктом i предика-

том не витiкає з розгляду поняття 'суб'єкт', а предикат

об'єднується iз суб'єктом. Такi судження Кант назвав 'синте-

тичними'. У свою чергу синтетичнi судження подiляються на

два класи: у одному зв'язок предиката i суб'єкта мислиться

вiдповiдно з даними досвiду (такi судження називаються

'апостерiорними'), у другому зв'язок мислиться як незалежний

вiд досвiду, передуючий досвiдовi (такi судження називаються

'апрiорними').

У математицi, фiлософiї, природознавствi апрiорнi суд-

ження займають визначальне мiсце. Тому Кант ставить три пи-

тання: 1) як можливi такi судження в математицi; 2) як вони

можливi в теоретичному природознавствi; 3) як вони можливi в

'метафiзицi'. Вирiшення даних питань Кант пов'язує з

дослiдженнями трьох головних пiзнавальних властивостей: 1)

чуттєвостi; 2) розуму; 3) розсуду. Чуттєвiсть - здатнiсть до

почуттiв, розум - здатнiсть до умовиводiв, якi доходять до

iдеї, розсуд - здатнiсть до понять i суджень. 'Iдеї' - по-

няття про єднiсть обумовлених явищ.

Кожна з пiзнавальних властивостей розглядається Кантом

крiзь проблему апрiорностi. Проведене дослiдження дозволило

зробити йому висновок, що iснують апрiорнi форми чуттєвостi

(простiр i час), апрiорнi форми розсуду (категорiї). Спроба

знайти апрiорнi форми розуму призвела до висновку про на-

явнiсть антиномiй розуму.

Розглядаючи математичне знання не як поняття, а як

чуттєве споглядання, або наочне уявлення (чуттєва

'iнтуїцiя'), вирiшуючи питання синтезу суб'єкта i предиката,

Кант роздiляє математику на двi форми: чуттєве споглядання

простору (геометрiя) та чуттєве споглядання змiн у часi

(арифметика). Простiр - апрiорна форма чуттєвого споглядан-

ня. Саме апрiорнiсть надає спогляданням просторових форм

форму загальностi та необхiдностi. Час - апрiорна форма

чуттєвого споглядання змiн, яка надає послiдовностям подiй

загальностi та необхiдностi. Беззастережна загальнiсть i не-

обхiднiсть iстин у математицi не вiдноситься до предметiв

навколишнього свiту: вона має значення для нашого мислення,

вони спрямовує мислення до iстинного результату.