Уiльям Оккам

3.3.10 Уiльям Оккам.

Уiльям Оккам (бл.1300 - бл.1350 р.р.) написав ряд бо-

гословських та фiлософських праць - з логiки та з фiзики

Арiстотеля. Вiн завершив розпочату ще його попередниками

критику фiлософських доведень iснування Бога, проголосивши,

що буття Бога - предмет релiгiйної вiри, а не фiлософiї,

котра спирається на доведення.

За Оккамом, тiльки чуттєве, наочне знання (що зветься

iнтуїцiєю) може засвiдчити iснування чого б то не було i

тiльки одне воно стосується фактiв. Вчення про роль чуттєвої

iнтуїцiї та досвiду в пiзнаннi пов'язане у Оккама з двома

iншими важливими положеннями його теорiї пiзнання: вимогою

простоти пояснення (принцип економiї) та положенням про те,

що реально iснує одиничне (номiнальне).

За Оккамом, завдання знання - осягнення реально iсную-

чого часткового, одиничного. Загальне iснує тiльки в свiдо-

мостi суб'єкта, котрий пiзнає. Поза свiдомiстю та поза душею

будь-яка рiч є одиничною. Хоча все реальне, за Оккамом, оди-

ничне, все ж iндивiди можуть бути розподiленi розумом на

класи, тобто розподiленi за родами та видами. В самих речах

намає нi загального, анi часткового. I те, i друге притаман-

не тiльки нашому способовi сприйняття однiєї i тiєї ж речi.

Як же вiдбувається перехiд думки до загального (до

унiверсалiї)? Для пояснення цього переходу вiн вводить по-

няття про 'iнтенцiю', тобто про направленнiсть думки, про

логiчнi та психологiчнi акти чи знаки. Всi загальнi поняття

(унiверсалiї) - знаки (термiни), що логiчно позначають

об'єкти.

Унiверсалiї не притаманнi самiй речi, вони завжди iсну-

ють пiсля неї, iснують тiльки у свiдомостi, проте вони не

полишенi повнiстю об'єктивного значення. Хоча унiверсалiя

тiльки знак, але такий, що замiщує не будь-якi предмети, а

тiльки тi, якi самi по собi схожi мiж собою. Тому номiналiзм

Оккама iнодi називають 'термiнiзмом' (вiд слова 'термiн').

'Термiнiзм' Оккама пов'язаний з його вченням про досвiд. Че-

рез те, що реальними є тiльки одиничнi речi, то пiзнання

об'єктивного свiту починається з досвiду i проходить по ка-

налам вiдчуттiв. Первинний вид знання - це наочне знання,

котрим пiзнається одиничне. Вслiд за ним iде 'абстрактне'

знання, або 'знання про загальне'.

На цих засадах Оккам будує свою теорiю науки. Науки

подiляються на реальнi та рацiональнi. Реальнi науки розгля-

дають поняття з точки зору їх вiдношення до речей,

рацiональнi - з точки зору їх вiдношення до iнших понять, а

не до речей.

3.4 Фiлософiя Ренесансу.

3.4.1 Неоплатонiзм Плетона.

Фiлософiя Ренесансу, особливо в Iталiї, орiєнтувалася

перш за все на систему Платона. Дана тенденцiя мотивувава-

лася тотальною схоластизацiєю вчення Арiстотеля, котра була

закладена у теологiї томiзму. Платонiзм у антисхоластичнiй

фiлософiї Ренесансу стає символом людяностi, визнається син-

тезом попереднiх надбань у фiлософiї, теологiї, грецькiй на-

уцi та схiдних доктринах.

Розповсюдженню платонiзму в Iталiї сприяв пiзнiй

вiзантiйський неоплатонiк Георгiос Гемiстос (1360 - 1425),

котрий прийняв iм'я Плетон, спiвзвучне з 'Платон'. Його

дiяльнiсть у Флоренцiї, де вiн проповiдує iдеї Платона, була

спрямована на повне заперечення арiстотелiзму. Плетон цiка-

вився схiдними мiстичними теорiями, каббалою та зороастриз-

мом, що дозволило йому зробити висновок про безпiдставнiсть

претензiй християн на абсолютну iстину.

Центральною iдеєю фiлософiї Плетона було вчення, що

свiт знаходиться у залежностi вiд Бога, але не Бог створив

дiйснiсть, вона iснує вiчно. Тому iдея християнства про тво-

рення свiту iз нiчого, iдея 'абсолютної волi творця' виз-

нається хибною. Не тiльки свiт, але й сам Бог знаходяться в

залежностi вiд абсолютної необхiдностi, яка спричинює всi

подiї. Саме це забезпечує гармонiйну єднiсть свiту, де мiсце

Бога - пiдтримувати всесвiтню гармонiю, що робить свiт бо-

жественим. Мiсце людини - бути 'середньою ланкою', що

поєднує тiлеснi та духовнi властивостi свiту в єдине гар-

монiйне цiле. Тому та людина, котра реалiзує в собi вiдно-

шення до свiту, проникнуте моральнiстю (тотбо найвищою фор-

мою духовностi), стає богоподiбною.

Плетон не посилається на неоплатонiстську iдею ема-

нацiї. У своєму поясненнi будови свiту використовує старо-

давнiй пантеон грецьких богiв. Зевс стоїть на чолi наявного

свiту, виявляючи себе як абсолютне буття, долю сущого. Подiї

вiдбуваються не безпосередньо, а через посередництво особли-

вої субстанцiї у природi, яка має божествену сутнiсть. Таке

визнання рiвностi природи i Бога у подальшiй iсторiї

фiлософiї буде розвинуто в пантеїзм.

Фiлософiя Плетона в Iталiї знайшла широке розповсюджен-

ня. Вiн почав першим розглядати неоплатонiзм не у виглядi

середньовiчної християнiзованої теологiї, а у свiтськiй

фiлософськiй формi, де людина стає центром теоретичної

системи.